Як ігри розвивають дітей: 3 історії. Як грають розвинені діти 3-4 років

Не хочете грати з дітьми? Знайдіть їм компанію для ігор

Дуже небагато батьки в наші дні грають зі своїми дітьми 2, 3, 4 років. Ще менше дорослих вважають рольову гру важливою і корисною для розвитку дитини. Але від закладеної природою програми нікуди не дінешся. На заперечення типу «А йому нецікаво грати» і «А зі мною в дитинстві не грали — чому я повинна?» відповідає Ганна Бикова, автор книги «Розвиваючі заняття ледачою мами».

Головний вид діяльності для дитини 3-4 років — гра. І це начебто все вже знають. Але не всі правильно розуміють.

Деякі дорослі розуміють це як «улюблений вид діяльності». Тобто те, чим дитина буде займатися, якщо не захопити його «корисними розвиваючими заняттями».

Але «провідний вид діяльності» — це та діяльність, яка, власне, і вирішує основні завдання розвитку даного віку. Більш розвинений той дитина, у якого ігрова діяльність складніше. Він може не просто катати машинки по килиму, а створити цілий ігровий сюжет. Люди на машині поїхали в гості в інше місто, по дорозі зустріли друзів, домовилися їхати разом, потім у них закінчився бензин, потім спустилося колесо, потім вони заблукали, потім почалася сильна злива, дорогу розмило, але машина перетворилася в човен або вертоліт.

Навіщо батькам грати з дітьми

Природно, щоб дійти до такого високого рівня сюжетно-рольової гри, необхідно, щоб у грі брав участь дорослий, який, слідуючи за фантазією дитини, буде підказувати йому нові повороти сюжету. Якщо дорослий не стає повноцінним учасником сюжетно-рольової гри, він істотно збіднює розвиток дитини.

Головний компонент вільної гри — творчість. Якщо дорослому нецікаво грати з дитиною в ляльки, ведмедики, собачки, значить, він не привносить у цю гру елемент своєї творчості. Не вирулює ігровий сюжет так, щоб самому стало цікаво в грі. При таких умовах творче мислення у дитини не розвивається.

Якщо батьки постійно перемикають увагу дитини з ігрової діяльності на виконання завдань по вивченню букв, цифр, геометричних фігур, видів тварин і рослин, то в цьому випадку акцент робиться на розвиток репродуктивного мислення.

Репродуктивне мислення — засвоєння й відтворення готових знань. Малюк читає, знає багато фактів — це ефектно, справляє враження на родичів і знайомих, дає можливість батькам відчувати приємне почуття гордості.

Але це не свідчення хорошого розвитку. Це більше про хорошу здатність до навчання дитини і наполегливість батьків. І це, звичайно, не передбачає власної активності дитини, не реалізує його інтелектуальний і творчий потенціал.

Як дитина розвивається у грі

Дівчинка перев’язала стрічкою лапу плюшевого ведмедя, а під іншу лапу сунула олівець, після чого взяла ведмедика на руки і почала заколисувати, наспівуючи колискову пісеньку. Вона перенесла свій життєвий досвід відвідування травмпункту та поліклініки на іграшку — це розумова операція. Вона вирішила, що стрічка схожа на бинт, а градусник на олівець, — це розумова операція.

Між іншим, коли дитина замінює один предмет іншим за принципом «припустимо, олівець буде градусником», — це формування знакової системи. Знакова система — основа основ математики. Тому що в математиці всі предмети і явища навколишнього світу замінюються знаками.

А ще дівчинка змогла з ходу вигадати для мами історію, розповісти, що сталося з мишком і чому у нього лапа перебинтована. Для її віку це дуже складна розумова операція, але вона впоралася.

А ще вона проявила емпатію. Вона вміє свого ведмедика пожаліти — це свідчення розвитку емоційного інтелекту. І все це вона робить з власної ініціативи. Присутня особиста активність, яка виступає однією з головних умов повноцінного психічного розвитку. Така гра — це не просто заповнення часу.

«Йому з однолітками нецікаво»

Був у мене в групі дитина, який багато знав, але при цьому не вмів грати, не міг включитися в гру з однолітками. Батьки це пояснювали так: «Він не по роках розвинений, тому йому з однолітками нецікаво». І задавалися питанням: «Може, його перевести в групу до дітей постарше?».

Але багатознання ще не робить дитину зрілим. Нездатність спілкуватися з однолітками може бути сигналом того, що в якійсь області дитина відстає від них у розвитку. Наприклад, в емоційній сфері.

Бабуся прийшла забирати свого «вундеркінда» з дитячого саду. Він сидів на лавочці і гортав книгу.

— Бабуся, дивись, це ягуар!

— Ні! Це корова! — кидає фразу пробігають повз інший хлопчисько. Він так жартує. Він давно знає, як виглядає корова. Але завжди називати корову коровою, а ягуара ягуаром — це так нудно.

Третій хлопчик з групи бачить у книжці ягуара, чує версію про корову, розуміє жарт і теж жартує:

— Ні, це кенгуру!

Вони переглядаються і обоє регочуть.

«Вундеркінд» піднімає на бабусю здивовані очі:

— Бабуся, чому вони так говорять? Це ж ягуар! Вони що, дурні?

А «дурні» тим часом починають дружно стрибати і ритмічно скандувати:

— Кенгуру кричить «му-му!»

Вони вміють придумувати жарти, розуміють жарти інших, емоційно на них реагують, жартують у відповідь, проявляють творчість, вміють римувати і відчувають ритм.

Статут стрибати, один хлопчик говорить іншому:

— Я кенгуру, і я тебе з’їм!

Другий моментально включається в нову гру. Вискнув і побіг по групі, вигукуючи й розмахуючи руками:

— Рятуйтеся, хто може!

Цим вони ще більше здивували «вундеркінда», тому що:

— Бабуся, кенгуру адже травоїдні!

Знає він багато. А ось грати не вміє.

Переклад від «дурних» дітей в групу старших ситуацію не виправить. Тому що проблема не в тому, що інші діти мало знають, а в тому, що ця дитина грати не вміє. Завдання свого віку не виконана.

— Але у нього краще виходить взаємодіяти з хлопцями старше! З ними ж він грає!

Це не в нього краще виходить. Це у них краще виходить. Це вони вже вміють слухати, поступатися, можуть проявити поблажливість до маленького, придумати спільну гру і розповісти йому, що робити.

«А зі мною батьки не грали…»

— Чому я взагалі повинна грати з дитиною? Я, наприклад, не пам’ятаю, щоб зі мною батьки грали. Мені здається, нас ціле покоління виросло, дітей, які самі грали, без участі дорослих. А зараз що-то з дітьми сталося, ймовірно, що вони самі не грають.

З дітьми нічого не сталося. Зміни торкнулися нашого життєвого устрою. Раніше дітей спокійно випускали на двір гуляти одних. Разом збиралися діти від трьох до десяти років. Старші навчали грати молодших. Діти легше знайомилися, легше спілкувалися. Фрази «Хлопчик, будеш з нами грати?» втягувався в гру новий учасник.

Всі шукали можливість пограти разом. Той, хто виходив у двір першим, збирав собі компанію, кричачи з вулиці у відкриті вікна квартири знайомої: «Серьожа, виходь!». Або стукаючи в двері: «А Наташа вийде?».

Якщо у вас зараз є така середовище (наприклад, закритий двір), то можна з дитиною не грати, цю функцію легко виконають сусідські діти. Можливо, що для початку їх потрібно буде організувати. Зібрати разом і навчити грати. «Піжмурки», «кішки-мишки», «класики»…

У виграшному становищі перебувають багатодітні сім’ї. У сім’ї, де п’ятеро погодок, мамі теж можна не грати з молодшими дітьми, якщо діти грають один з одним (старших свого часу навчили грати дорослі). Але якщо у вас тільки одна дитина, а у дворі немає компанії для ігор, то без вашої участі в ігровій діяльності ніяк не обійтися. Тому грайте. Це важливо.

Моє рішення — компанія для ігор

Або організуйте дитині компанію для спільних ігор. Я обрала варіант «знайти компанію», охоче запрошуючи на прогулянку або приймаючи у себе в гостях сусідських дітей.

Батьки були задоволені тим, що діти під наглядом і є можливість займатися в цей час своїми справами. Діти були задоволені можливістю спільної гри. Я ж була задоволена тим, що моя дитина зайнятий грою з іншими дітьми, а значить, я теж можу робити свої справи, паралельно доглядаючи за процесом, щоб втрутитися в разі необхідності.

Може здатися, що батьки таким чином позбулися від дітей, щоб займатися своїми дорослими справами, замість того щоб займатися дітьми. Але коли діти грають з дітьми, а не з дорослими, — це розвиток комунікативних здібностей та емоційного інтелекту.

У компанії собі подібних діти грають більш емоційно, ніж з дорослими. Дорослий рідко грає з дитиною на рівних. Дорослий часто в грі поступається, підіграє, погоджується, згладжуючи гострі моменти, попереджаючи негативні емоції свого малюка.

За таких умов у дитини немає простору для тренування відстоювання своєї позиції. І поступатися він теж не вчиться.

— Як ти можеш це витримувати? Це ж такий шум весь вечір! — дивується мама Соні, яка прийшла до нас за донькою. Ми з нею вже півгодини п’ємо чай на кухні. За цей час Саня з Сонею п’ять раз посварилися і помирилися.

В момент кульмінації конфлікту то Саня кричить: «Я тебе більше в гості не покличу!», то Соня: «Я тоді зараз додому піду і більше не прийду!». Але потім хтось комусь поступається, і гра продовжується.

Або ніхто нікому не поступається. Якийсь час вони мовчки дмуться один на одного. Потім починає працювати відомий феномен «Разом тісно, а нарізно нудно». Діти поскучают і знову грають разом.

Від візиту до візиту кількість суперечок і сварок між ними зменшується. Діти з допомогою дорослих — вчаться домовлятися, ділитися іграшками, поступатися, не так емоційно реагувати. Як наслідок, вони рідше ображаються і зляться. До п’яти років вони починають співвідносити свою поведінку з реакцією іншого: «Якщо я скажу ось це, то Соня образиться. Якщо зроблю ось так, то Соня розсердиться». Це і є прояв емоційного інтелекту — здатності людини усвідомлювати свої і чужі емоції, уловлювати те, чого хочуть інші люди, вміти з ними порозумітися.