Як реагувати дорослим на вчинки дітей. Типи поведінки дитини в суспільстві.

Типи поведінки дитини в суспільстві. Як поступати батькам

Завжди вчинки дітей про щось говорять батькам або дитина просто хоче самовиразитися. Як розібратися в цьому. Почати потрібно з дитинства. Коли зовсім маленький малюк починає грати в пісочниці з іншими дітками.

Бувають випадки, коли мама, яка прийшла до пісочниці, стикається з не зовсім адекватною поведінкою дитини під час гри з іншими дітьми. У малюка не завжди відразу, виходить, налагодити контакт. Щоб допомогти дитині рекомендують почати водити до пісочниці, коли там немає інших дітей.

Типи поведінки дитини в суспільстві підрозділяють на три групи:

• дитина – гроза. Ця дитина зазвичай не ділитися іграшками, обсипається піском або ж відбирає лопатки. Дитині необхідно пояснити, що так не можна поводитися. Слід запропонувати дитині альтернативу його поведінки. Наприклад, не відбирати лопатки, а змінюватися ними з іншим хлопчиком або дівчинкою.
• дитина – плакса. Така дитина буде плакати при будь-якому маминому відлучення. Дитина боїться залишатися з дітьми без присутності батьків. Необхідно приходити кожен день в один і той же час до пісочниці, щоб малюк звикав до контакту з одними і тими ж дітками. Також потрібно постаратися поступово навчити малюка грати з іншими дітьми спільно.
• дитина – жаднюга. Дитина, яка не бажає ділитися зі своїми іграшками з іншими дітьми. Таким чином, малюк виражає почуття власності. Це почуття могло утворитися навіть вдома, коли батьки пояснюють, де, чиї речі і що десь має лежати.

Таке відчуття починає формуватися у дітей молодшого дошкільного віку, десь після 3 років. Якщо дитина після гри не хоче віддавати чужу лопатку або совочок, психологи рекомендують брати улюблену домашню іграшку, щоб переключити увагу малюка на неї.

Коли дитина спокійно дає чужу іграшку після гри чи охоче ділиться своїми – значить, малюк вже подорослішав і таким чином намагається подружитися з іншими дітьми.

Дитина стає старше і виростає з дошкільного віку на заміну приходять нові моделі поведінки.

Що хоче довести дитина і чи треба звертати увагу на такі вчинки.

1. Погані оцінки в школі, сварка з однокласниками, небажання допомагати по дому — дитина починає показувати своєю поведінкою, що він намагається будь-яким способом уникнути труднощів. Батьки починають лаяти і всіляко дорікати чадо. В результаті у дитини знижується самооцінка, і пропадає бажання чимось займатися. Завдання батьків в такій ситуації закріпити за дитиною віру в себе, навчити відноситься до труднощів, як до чогось тимчасового і швидко проходить. Заохочувати вже за досягнення невеликого результату. Сформувати в дитині віру в особистий успіх.
2. Коли дитина не дає дорослому займатися своїми справами, всіляко намагається привернути увагу до себе. Якщо щось попросити виконує дуже повільно – значить, чадо будь-яким способом хоче, щоб на нього звернули увагу. Реакція батьків передбачувана – в хід йдуть звинувачення і зауваження. Завдання батьків у ситуації, що склалася зробити так, щоб дитина відчула, що він потрібен і любимо. Необхідно вибрати час протягом дня і присвятити тільки дитині. Позайматися, пограти, почитати разом.
3. Проявляється постійне демонстративне непослух. При кожному розбіжності дитина відразу починає нервувати, сердиться, показувати свою владу. З чого слід, що дитина вважає, що, лише завдаючи болю іншим, можна домогтися бажаного. При суперечці з батьками стає ще більш озлобленим. Така поведінка свідчить про те, що між дитиною і батьками давно втрачено довіру, бракує щирої любові і ласки. Батькам такої дитини необхідно постаратися встановити добрі дружні стосунки, не карати за будь-яку провину, слухати і чути дитину завжди. Любити, не за якісь заслуги, а просто так.
4. Коли дитина виявляє протест проти кожного батьківського повчання, прагне до самостійності і вважає себе дорослим. На кожне батьківське рішення і рада — опір і роздратування чада. Своєю поведінкою дитина хоче показати, що сам може впоратися з виниклою ситуацією в школі або вдома. Зазвичай батьки не знають як себе вести, адже легше критикувати і робити зауваження, ніж показати, як треба правильно зробити самостійно. Необхідно дати дитині можливість вчиняти дії, які під силу дітям в його віці, перестати постійно контролювати, утриматися від завищених вимог.

Тільки розібравшись у походження того чи іншого поведінки дитини, можна діяти правильно. Підхід до дитини повинен бути суто індивідуальний.

Необхідно створити дитині такі умови життя, за яких би він відчував, що його поважають, заохочують, хвалять, поділяють інтереси, ставляться до нього як до дорослого. Тоді дитина знає і відчуває себе повноправним членом сім’ї, якому не потрібно щось доводити.