Першокласник: як батькам допомогти своїй дитині

Труднощі у навчанні у першокласників

Дорослим буває складно зрозуміти, що може піти не так у маленького школяра. Адже з висоти їх досвіду всі завдання виглядають як дрібниця і дурниця, а пам’ять милосердно приховує подробиці власного навчання. Та й голова повна власними проблемами.

Що може піти не так?

Школа вимагає від першокласника багато неочевидних навичок. Це і вміння побутового самообслуговування, і здатність хоч якось домовлятися з однолітками, і навик виконання команд дорослого, і посидючість, і якась здатність до концентрації уваги, і дрібна моторика, і навіть навички орієнтуватися в просторі. Без усього цього ритуал «навчання в школі просто не вдасться провести.

При цьому вчителі досить рідко намагаються розібратися, що саме пішло не так. Учитель дав завдання, пояснив, як його потрібно робити, оцінив результат, і на тому його робота закінчена. Ну можливо проведе роботу над помилками, яка зводиться до пояснення, як потрібно було виконати завдання.

Найчастіші причини проблем, як не дивно, не пов’язані з навчанням як такою, а з перебуванням у школі і технічною стороною навчального процесу. Наприклад, такі:

Навколо інші дітки, вони як-то ворушаться, щось роблять, проявляються у просторі – й орієнтовний рефлекс, властивий всім ссавцям, вимагає звертати основну увагу на них, а на вчителя і завдання не залишається.

У дитини ще немає звички стежити за своїми речами і цілісного образу «я і мої речі», ось він і забуває все і скрізь, або може згребти в портфель річ сусіда по парті заодно зі своїми. Особливо проявлена ця проблема в тих діток, кого активно привчали ділитися всім і завжди.

Дитина достатньо здоровий і привчена слухати своє тіло, щоб необхідність просидіти 45 хвилин нерухомо була йому в тягар. Він починає крутитися, потягатись, тупотіти ногами, махати руками, а якщо йому не дають цього робити – перестає чути вчителя.

Дитина погано бачить або чує. Особливо актуальна проблема для високих діток, їх зазвичай намагаються садити на задні парти. Складнощі може викликати і специфічний дефект мови вчителя, наприклад, іноземний акцент.

Дитині взагалі не до навчання, він перший раз зіткнувся з необхідністю відвідувати громадський туалет (а можливо і при свідках – не у всіх школах встановлені двері кабінки), а ще потрібно якось поїсти в шкільній їдальні, переодягнутися на фізкультуру, роздягнутися-одягнутися при виході на вулицю, в класі знайти свою парту, так і просто знайти свій клас.

Учитель може чомусь невзлюбить конкретної дитини, можливо навіть несвідомо.

Чи можуть бути проблеми з однокласниками, аж до цькування.

Будинку може не бути відповідних умов для виконання домашніх завдань. Це не тільки стіл і стілець за розміром – скоріше всього, все це вже є – але й тихе, спокійне місце, де вони стоять. Якщо в тій же кімнаті мати дивиться серіал, а бабуся голосно розмовляє по телефону – навряд чи школяр зможе зосередитися на своєму завданні.

А ще дитина може бути просто фізіологічно не готовий до шкільних навантажень.

Як допомогти маленькому школяру?

У першу чергу потрібно розібратися, що саме пішло не так. Найпростіше запитати дитину, і ще поговорити з учителем. Школяра потрібно розпитувати про те, як пройшов його день – так, щодня. Схема «все, здали в школу, нехай вони тепер виховують» — не працює.

Далі бажано щось зробити з знайденої причиною. Може бути, домовитися з вчителем про якихось особливих умов для учня (так, якщо вже йому не сидиться – хай тихенько встане, вийде в коридор, пострибає пару хвилин і повернеться на місце). Може бути, придумати якесь рішення-милиця, наприклад, позначити всі речі однаковою яскравою наклейкою, щоб дитина міг швидко і просто відрізнити свою річ від чужої. Може бути, потренувати якийсь навик прицільно, наприклад, походити по школі після уроків, відшукуючи клас, туалет, їдальню та спортзал.

Частково батькам доведеться взяти на себе і роботу вчителя. Якщо вчитель щось пояснював в класі, а дитина цього не зрозумів, неважливо чому – то батькам доведеться пояснити вдома ще раз. Можливо, в іншому темпі, іншими словами.

Важливо не плутати таку допомогу з підходом «зробити за дитину». Адже мета – не отримати оцінку за домашнє завдання, а розібратися, як його виконувати. Тим більше, що для першокласників оцінки і зовсім не мають особливого сенсу.

Звичайно ж, не варто й лаяти за погані оцінки. Маленькі школярі і так стараються як можуть, і якщо щось не виходить – це не вина, а біда.

Бажано також не вступати у відкритий конфлікт з учителем: він в будь-якому випадку знайде спосіб відігратися на дитину. Якщо немає можливості домовитися – краще перейти в паралельний клас або в іншу школу.

Якщо складнощів багато, має сенс звернутися до фахівця. Це може бути психолог, а може бути і невролог, не зайвими будуть також окуліст та лор. Можливо, проблема саме в медичній сфері.

І найголовніше: в будь-якій ситуації батькам слід бути на боці дитини. Що б він не зробив, яким би безглуздим і невмілим він себе не показав – все одно він в першу чергу син або дочка своїх батьків, а потім вже все інше. І це відчуття – надійного, захищеного тилу, можливості прийти додому з будь-якими результатами та бути прийнятим з ними – дуже важливо.