Виховання дітей: дитина втекла з дому, що робити?

Як правильно себе вести при поверненні дитини, як не доводити ситуацію до критичної межі

Багато батьків стикаються з ситуацією, коли дитина тікає з дому, а повертаючи втікача не знають як себе правильно вести. Тисяча питань одразу виникає в голові. Як передбачити і виявити ознаки готовності до втечі? Як себе грамотно повести, щоб не спровокувати повторення ексцесу, розповість ця стаття.

Причини втечі з дому

Коли дитина здійснює втечу з дому, це гучний крик про допомогу. Це спосіб висловитися. Він теж особистість і ним керує бажання бути поміченим своїм рідним оточенням, бути почутим. Йому хочеться любові, підтримки, розуміння. Для батьків в такій ситуації дуже важливо знайти підхід до маленького бунтарю.

Як вгадати?

Є деякі моменти, своєрідні маячки, які можуть сигналізувати про майбутній втечу. Це зміни в поведінці (ставати похмурим, замкнутим, задумливим). Виявляє байдужість. Можливо поява нового друга про який не хоче говорити. У розмові починають прослизати насторожуючі фрази.

Такі, як:

  • — Краще б я не народжувався.
  • — Я вам не потрібен.
  • — Ви мене не любите.

Суть висловлювань зводиться до того, що отрок себе вже відділив від сім’ї. Підсвідомо налаштовуючись на втечу. Тобто, я це я, а ви не зі мною. Також він може почати збирати гроші, улюблені речі, готуючись.

Повернули втікача. Що говорити?

Ось невгамовне чадо повернули додому. Як вчинити? Не треба кричати на нього, звинувачувати. Йому і так страшно. Він боїться дорослих, покарання, йому вже соромно. Тягар відповідальності за подію перекладати на дитячі плечі нечесно. Втеча це всього лише результат того, що відбувалося до цього. Причини батьки повинні шукати у своєму ставленні до маленького бунтарю і один одному.

Потрібно показати, що він любимо, що за нього переживали, хвилювалися. Спокійно, не зриваючись розповісти як раді її поверненню, що сильно злякалися. Бажано переконати не робити так більше. Однак говорити все це треба без злості, спокійно. Він повинен відчути, що саме повернувся в сім’ю, а не туди звідки так прагнув втекти. Адже він любить своїх близьких, саме тому намагається викликати такі сильні емоції у них.

Втеча ця проблема. На неї не можна просто закривати очі, її треба вирішувати. Бажано звернутися до сімейного психолога, при тому, що всім разом. Щоб фахівець допоміг знайти точки дотику в спілкуванні, виявивши недоліки в моделі поведінки, а дитина зрозуміє, що не один, що він важливий. Розбиратися з нерозумінням він буде разом з близькими, як і належить в сім’ї. Частіше треба говорити йому добрі слова, не соромитися обійняти, погладити по голові. Дітям у будь-якому віці це важливо і потрібно. Просто у метушливому ритмі життя такі речі часто забуваються або здаються важливими.

Треба навчитися не тільки слухати своє чадо, але й чути. Не тиснути авторитетом, а знаходити компроміс. Важливо розуміти, що він особистість зі своїми поглядами та сприйняттям навколишнього світу. Якщо дитину, люблять, розуміють, чують, то необхідність у втечі відпадає сама собою. Він розуміє, що проблему можна вирішити, а не йти від неї, що сім’я найважливіша цінність у житті.