Аденоїди у дітей — причини, симптоми і чи потрібно їх видаляти

Утруднення дихання, хронічний нежить і інші патології верхніх дихальних шляхів можуть бути симптомами дитячого захворювання на аденоїди. Лікування запалення і гіпертрофії проводять за допомогою консервативних методів або видалення. По мірі дорослішання дитини в більшості випадків атрофія цих утворень відбувається без участі зовнішніх впливів, через зникнення необхідності в захисних функціях глоткових мигдалин.

Що таке аденоїди

Анатомічне утворення, що представляє собою гіпертрофію глоткової мигдалини внаслідок її розростання або запалення (аденоїдиту), називають аденоїдами. Патологія поширена серед дітей від 3 до 7-10 років, віком до року, у дітей старше 12 років та дорослих діагностується вкрай рідко. У більшості випадків після закінчення формування імунної системи глотковий лімфатичне кільце проходить через зворотний розвиток – розміри мигдалин зменшуються (глоткова – атрофується), їх захисні функції переймають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів.

Функції і роль носоглоткової мигдалини

Основною функцією скупчень лімфоїдних утворень в області ротової порожнини і носоглотки, званих мигдалинами, є захисна, бар’єрна. Вони перешкоджають потраплянню в організм патогенних носіїв інфекції, беруть участь у формуванні гуморального і клітинного імунітету – виробництві лімфоцитів (імунних клітин). Підстава глоткової мигдалини знаходиться біля задньої стінки носоглотки, на стику переходу носової порожнини в ротову.

В перші місяці життя дитини лімфоїдна тканина носоглотки недорозвинена, функціонує не в повній мірі. Але по мірі бактеріальних і вірусних атак структури лімфатичного глоткового кільця поступово розвиваються. Глоткова мигдалина, розташована на початку дихальних шляхів, формується активніше за інших, і досягає повного розвитку до віку дитини 2-3 роки. У цей же період, по ряду різних факторів може початися її гіпертрофія, доставляє малюкові серйозний дискомфорт.

Причини розростання лімфоїдної тканини

Аденоїди в носі у дітей розростаються з-за сукупністю чинників, найпоширенішим з яких є хронічні хвороби верхніх дихальних шляхів (гайморит, синусит, ларингіт, ангіна та ін). Кожне загострення, поряд з проявом інших симптомів, супроводжується збільшенням розміру глоткової мигдалини, і при високій частоті таких нападів лімфоїдна тканина все більше розростається, може почати запалюватися. Іншими супутніми причинами є:

• інфекційні захворювання (скарлатина, коклюш, кір, грип, краснуха та ін);
• генетична схильність;
• знижений імунітет;
• неправильне харчування (надлишок у раціоні дитини вуглеводів, консервантів, ароматизаторів та інших харчових добавок);
• схильність до алергії;
• складно протікала вагітність матері;
• агресивні фактори зовнішнього середовища (пересушене повітря, погана екологічна обстановка тощо).

Симптоми аденоїдів у дитини

Основним симптомом аденоїдів є утрудненість дихання, яка виникає через закладеності носових ходів. При цьому ніяких виділень з носа не спостерігається. Іншими супутніми ознаками патології стають такі явища:

• затримка дихання і напади задухи під час сну;
• хропіння;
• сопіння;
• сухий кашель у ранкові години;
• головні болі;
• гіпоксія головного мозку із-за недостатності функції дихання;
• сухість горла і слизових оболонок;
• гугнявий голос;
• зміна голосового тембру;
• знижений апетит;
• порушення функцій ШКТ при хронічному риніті (наприклад, блювання);
• хронічні ангіна, риніт, синусит, фарингіт;
• отити, болю у вухах, погіршення слуху;
• млявість, слабкість;
• примхливість;
• підвищена дратівливість;
• стомлюваність;
• порушення сну – чуйний, неміцний сон, що супроводжується диханням через рот.

Чим відрізняється аденоїдит від гіпертрофії аденоїдів

Запалення гіпертрофованої глоткової мигдалини є ускладненням при аденоїдах. Хвороба може мати хронічний або гострий характер, супроводжується такими симптомами, як підвищення температури тіла, поява хворобливих відчуттів в носоглотці, нежить або гнійно-слизові виділення з носових ходів, збільшення регіонарних лімфовузлів. Аденоїдит в більшості випадків піддається консервативному лікуванню, на відміну від важких стадій гіпертрофії мигдалини, що потребують оперативного втручання.

Ознаки запалення носоглоткової мигдалини в залежності від ступеня тяжкості захворювання

Ознаки аденоїдів у дітей залежать від стадії розвитку захворювання. За ступенем тяжкості патології отоларингологи визначають необхідність оперативного втручання, підбирають інтенсивність консервативної терапії. Характер симптомів захворювання і виникнення аденоїдиту залежить від розмірів збільшеної мигдалини, ступеня перекриття носових ходів.

1 ступінь

Аденоїди першої ступені діагностуються при невеликому збільшенні розмірів глоткової мигдалини. У цьому випадку гіпертрофована тканина перекриває не більше однієї третини хоани – заднього отвору носового ходу. Дихання в денний час вільний, труднощі виникають ночами, після тривалого перебування тіла в горизонтальному положенні. Характерною ознакою є сон з відкритим ротом, що супроводжується сопінням або хропінням. Показань до операції на цій стадії хвороби немає, застосовуються консервативні методи лікування.

2 ступінь

Аденоїди 2 ступеня у дітей діагностуються при перекритті гіпертрофованої мозочка близько 60% просвіту носоглотки. Характерний симптом – дихання через відкритий рот – з’являється і в денний час. Ночами дитина погано спить, при розвитку запалення з’являється температура, слизові виділення з носа. Порушується слух і мова, може з’явитися симптоматика кисневого голодування мозку, знизитися успішність у школі, підвищитися стомлюваність і нервова збудливість. Лікування проводять консервативними методами.

3-4 ступінь

Аденоїди 3 ступеня у дітей повністю або майже повністю перекривають просвіт носоглотки. Симптомами важкого ступеня гіпертрофії глоткової мигдалини є поява хронічного нежитю, сильні головні болі, порушений сон. У денний час дитина неуважна, швидко втомлюється, вередує. Постійне дихання через рот. Якщо в денний час доби дитина переходить на дихання носом, аденоїдит диференціюють зі скупченням слизу при хронічному риніті. При частих запаленнях показано оперативне видалення аденоїдів.

Методи діагностики

При появі симптомів аденоїдів дитини слід відвести на прийом до лор-лікаря для підтвердження діагнозу, визначення ступеня тяжкості патології та підбору адекватних станом заходів лікування за результатами діагностичного обстеження. Після огляду призначаються наступні методи інструментального дослідження:

1. Ендоскопія. Дослідження, при якому стан носоглотки оцінюється з допомогою спеціального приладу (ендоскопа), виводить картинку на комп’ютерний монітор. Не застосовується при симптомах запалення, тому що в цьому випадку справжня картина захворювання спотворена.
2. Риноскопія. Носова порожнина оглядається з допомогою спеціальних дзеркал. Допомагає оцінити ступінь тяжкості захворювання.
3. Рентгенографія. Призначається для точної оцінки розмірів аденоїдів, що вимагається для ухвалення рішення про необхідність їх вилучення.
4. Пальцевої дослідницький метод. Болюча і малоінформативна процедура візуального огляду, на сьогоднішній день практично не застосовується.

Чи потрібно видаляти аденоїди дітям

Вибір способу лікування – аденотомія або консервативна терапія – робиться не тільки на підставі ступеня гіпертрофії мигдалини. Оцінка тяжкості стану не завжди буває грамотної, при хронічних захворюваннях носоглотки точно визначити розміри аденоїдів вкрай складно. При цьому і при легкому ступені збільшення мигдалин дитина може регулярно страждати від запалень дихальних шляхів, апное (синдром зупинки дихання уві сні) і інших важких небезпечних наслідків, що вимагають термінових ефективних заходів.

Рішення про проведення операції беруть виходячи з сукупності факторів – клінічної картини хвороби, кількості симптомів та їх тяжкості, швидкості погіршення стану. При спадкову природу захворювання існує ймовірність рецидиву аденоїдів після оперативного втручання, продовження розростання лімфатичної тканини. Перед прийняттям рішення аденоїдит (запальний процес) необхідно усунути для адекватної оцінки клінічної ситуації.

Відео

Інформація представлена у статті носить ознайомлювальний характер. Матеріали статті не закликають до самостійного лікування. Тільки кваліфікований лікар може поставити діагноз і дати рекомендації по лікуванню виходячи з індивідуальних особливостей конкретного пацієнта.