Тонзиліт — що це, причини хронічного і гострого, прояви, методи терапії і профілактики

Інфекційне ураження глоткових і піднебінних мигдалин (гланд) називається тонзилітом (лат. Tonsillitis). Як правило, захворювання спричинюється умовно-патогенними бактеріями (?-гемолітичним стрептококом, стафілококом) або вірусами (аденовірус, норовірусами). Нерідко цю заразну інфекцію провокує низький імунний статус людини. Тонзиліт може протікати в гострій (ангіна) або хронічній формі.

Види тонзиліту

Інфекційне захворювання може протікати в хронічній або гострій формі. Гострий тонзиліт, як правило, є наслідком контакту із збудником, а загостренням хронічного процесу внаслідок перевтоми, переохолодження або зниження імунітету під дією інших факторів. Для цих форм захворювання характерні такі ознаки:

1. Гострий тонзиліт або ангіна. Проявляється вираженими запальними процесами лімфатичного глоткового кільця. Викликається стрептококами, стафілококами, вірусами, хламідіями або мікоплазмами. Гострий тонзиліт характеризується підвищенням температури тіла до 39-40 градусів, гіперемією мигдалин, гнійними утвореннями.
2. Хронічний тонзиліт. Тривале запалення піднебінних глоткових мигдалин. Розвивається внаслідок наявності в організмі вогнища інфекції або після перенесеного раніше інфекційних хвороб. Виділяють просту форму (компенсований) хронічного тонзиліту і токсико-алергічну (декомпенсована). Для першої характерні тільки місцеві прояви (біль у горлі, гіперемія), а друга викликає системні реакції організму (шийний лімфаденіт, підвищення температури, артрит, серцево-судинні зміни та ін).

Причини захворювання, шляхи зараження

Гланди перешкоджають поширенню по організму патогенних бактерій, що потрапили в горло з водою, їжею та повітрям. При нормальній роботі імунної системи в лакунах мигдалин і на слизовій оболонці завжди присутній мікрофлора. Якщо відбувається різке збільшення числа бактерій або порушення функціонування імунітету, то виникає запалення. До основних причин розвитку тонзиліту відносять:

1. Самоинфицирование внаслідок наявності хронічного вогнища інфекції в організмі, наприклад, гломерулонефрит, стоматит, пієлонефрит, карієс зубів та ін.
2. Попадання патогенної мікрофлори у великих кількостях із зовнішнього середовища повітряно-крапельним або контактно-побутовим шляхом (через предмети особистої гігієни, посуд).

Гострий

Розвиток гострої форми тонзиліту обумовлено попаданням в організм і швидким розмноженням на слизовій оболонці патогенної, умовно-патогенної мікрофлори. До збудників ангіни відносять:

• бактерії (?-гемолітичний стрептокок групи А, стафілокок);
• вірусні інфекції (ентеровірус Коксакі, аденовіруси, веретеноподібна паличка (спірохета Венсана), герпес);
• грибки (Candida).

Виділяють сприятливі фактори, які викликають зниження імунного захисту організму і сприяють розмноженню мікроорганізмів: переохолодження організму, хвороби органів ендокринної системи (цукровий діабет, гіпертиреоз), травми, опіки піднебінних мигдалин, хронічні уповільнені запальні захворювання приносових пазух, носоглотки (гінгівіт, фарингіт, гайморит).

Хронічний тонзиліт

До розвитку простий хронічної форми патології призводить відсутність лікування ангін, респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), карієс, генетична схильність до інфекційних захворювань, тривале порушення нормального носового дихання (формування поліпів, викривлення носової перегородки, аденоїди). Запалення мигдаликів токсико-алергічного характеру відбувається вторинно на тлі таких інфекційних поразок, як туберкульоз, гнійний синусит, гайморит, кір або скарлатина.

Загальна симптоматика

Клінічна картина захворювання залежить від причини тонзиліту, наявності супутніх патологій та стану імунної системи людини. Для інфекційного ураження піднебінних мигдаликів завжди характерно підвищення температури тіла, почервоніння і збільшення гланд, прояви загальної інтоксикації організму (слабкість, підвищена стомлюваність, сонливість, озноб).

Симптоми ангіни

Для гострого перебігу захворювання характерний регіонарний лімфаденіт, лихоманка, загальна інтоксикація організму. Починається захворювання з появи першіння та больових відчуттів у горлі. Відзначається збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Симптоми тонзиліту в гострій формі включають ознаки ураження мигдаликів:

• сильний біль у горлі;
• гіперемію;
• субфебрильна температура;
• дискомфорт при ковтанні;
• гнійний наліт у лакунах.

Стадії та ознаки хронічного тонзиліту

Для простої (компенсованою) форми хронічного тонзиліту характерна стерта симптоматика. Пацієнти скаржаться на відчуття стороннього тіла, сухість і поколювання в горлі, дискомфорт при ковтанні і неприємний запах з рота. Мигдалини при цьому гипереміровані, трохи збільшені в розмірах. В стадії ремісії простий тонзиліт ніяк не проявляється. Загострення відбуваються 3-4 р./рік з затяжним одужанням, що характеризується загальною слабкістю, нездужанням.

При токсико-алергічної (декомпенсованій) формі хронічного тонзиліту загострення розвиваються більше 5-6 р./рік, нерідко ускладнюються ураженням сусідніх тканин, органів. Пацієнт постійно відчуває нездужання, слабкість, втома. Температура тіла протягом довгого часу залишається підвищеною. Клінічна картина зі сторони інших органів залежить від наявності супутніх патологій.

Чим небезпечний

При хронічній формі тонзиліту мигдалини з природного бар’єру на шляху розповсюдження патогенних бактерій перетворюються в резервуар, який містить велику кількість шкідливих мікроорганізмів і токсинів. Інфекція із запалених гланд нерідко поширюється по всьому організму, викликаючи ураження печінки, нирок, суглобів. Тонзиліт порушує нормальний стан імунної системи людини, що призводить до підвищеної чутливості організму до патогенних мікроорганізмів і виникненню додаткових вогнищ запалення.

Можливі ускладнення та супутні захворювання

Серед найбільш несприятливих ускладнень хронічного тонзиліту виділяють ревматизм, що вражає суглоби (поліартрит), серцеві клапани, призводить до формування вад серця, порушення гемодинаміки. Недолікована ангіна сприяє розвитку пієлонефриту, гломерулонефриту, ниркової недостатності і порушення роботи інших паренхіматозних органів. Локальними наслідками гострого паратонзиллярного абсцесу і паратонзилліта.

Хронічний запальний процес мигдалин сприяє розвитку безлічі супутніх патологій, серед яких виділяють ряд колагенових захворювань (склеродермія, системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт), уражень шкіри (псоріаз) і периферичних вегетативних нервів (плескіт). Інтоксикація організму при запаленні мигдалин є фактором ризику виникнення тромбоцитопенічної пурпури і васкуліту (запалення стінок судин).

Діагностика захворювання

Ангіна діагностується на підставі анамнезу, об’єктивного огляду та результатів додаткових інструментальних і лабораторних досліджень. Для визначення наявності запальних процесів у горлі та інших патологічних змін застосовують фарингоскопию, яка виявляє гіперемію, набряк піднебінних дужок зіву і потовщення країв. Іноді відзначається розпушення мигдалин. У лакунах міститься гній з неприємним запахом.

Для постановки діагнозу призначають загальний аналіз крові, за допомогою якого виявляють характерні зміни для запального процесу: збільшення показника швидкості осідання еритроцитів, збільшення вмісту лейкоцитів. Дослідження вмісту с-реактивного білка також допомагає визначити наявність бактеріального або вірусного ураження. Для оцінки стану імунної системи необхідно провести імунограму (показана при частих загостреннях хронічного захворювання).

Важливим моментом є диференціальна діагностика. Запалення мигдаликів по симптоматиці схоже з дифтерією і мононуклеозом, тому важливо вчасно поставити правильний діагноз. Відмінними рисами ангіни є:

• різка біль у горлі;
• наліт на мигдалинах обмежений і легко відділяється від слизової;
• немає набряк мигдаликів, рельєф лакун збережений;
• регіонарні вузли сильно збільшені, болючі.

Як лікувати

Тактика терапії людей, які страждають хронічним і гострим тонзилітом довжка складатися з точного визначення характеру запалення (гостре або хронічне), виду (флегмонозное, катаральне або гнійне), виявлення збудника. Інфекційне ураження мигдаликів можна підрозділити на дві основні групи: первинні (самостійне захворювання), вторинні (є наслідком ускладненням інших патологій).

Лікування тонзиліту повинно бути комплексним і включати в себе застосування лікарських засобів, дієтотерапію (вживання щадної їжі: теплого наваристого бульйону, несолодкого чаю, каші на воді), рясне пиття (морси, компоти), фізіотерапію (УВЧ-терапію, прогрівання, УФО). У деяких випадках для полегшення симптомів детоксикації пацієнтам показаний відпочинок, постільний режим протягом декількох днів.

Консервативне лікування тонзиліту

Терапія тонзиліту спрямована на санацію лакун піднебінних мигдалин. Консервативне лікування показано при неускладненому запаленні, коли симптоми захворювання виражені слабо або оперативне втручання необхідно відкласти на деякий час. Серед методів терапії найбільш ефективними є:

1. Промивання лакун мигдаликів в умовах стаціонару. Процедура виконується оториноларингологом в процедурному кабінеті за допомогою шприца з тупою голкою. Доктор обережно вводить голку в лакунарный кишеню і під напором промиває лікарським розчином.
2. Ультразвукове зрошення та обробка люголем. Вакуумний віброакустичний метод очищення за допомогою спеціального апарату «Тонзиллор», який викликає кавітацію, що приводить до загибелі мікроорганізмів. Процедура доповнюється введенням препаратів, обробкою мигдаликів розчином люголя (1% йоду, 2% йодиду калію, 3% води і 94% гліцерину) або йодинол.
3. Полоскання і інгаляції. Розчини для полоскання допомагають зменшити запальний процес, зняти біль. Застосовуються фурацилін, содо-сольовий розчин, хлоргексидин. Інгаляції різними лікарськими засобами виконуються за допомогою спеціального інгалятора (небулайзера). При цьому використовують противкашлевые препарати (Туссамаг), бронхорозширюючі медикаменти (Беротек), протизапальні засоби (Малаві, Хлорофіліпт, Аквалор), протимікробні ліки (Амоксицилін, Діоксидин, Азитроміцин, Мірамістин).
4. Усунення причини захворювання при вторинній формі патології. Якщо тонзиліт є вторинним захворюванням, то для його усунення необхідно вилікувати первинне захворювання (гайморит, синусит, карієс зубів і ін) і при необхідності призначити симптоматичну терапію.
5. Симптоматична терапія. Таке лікування не усуває причину захворювання, а тільки допомагає полегшити симптоми і стан пацієнта. До симптоматичної терапії відносять застосування жарознижуючих засобів, нестероїдних протизапальних медикаментів (НПЗЗ): Ібупрофен, Нурофен; знеболюючих препаратів для місцевого застосування, анестетиків (Гексорал).

В період ремісії необхідно ретельно дотримуватися гігієни порожнини горла і носа. Рекомендується дотримуватися принципів правильного харчування: відмовитися від вживання вуглеводів (солодкого, здоби), газованих напоїв (лимонадів, мінералки), алкоголю, жирного м’яса і копченості. Слід збільшити кількість кисломолочних продуктів в раціоні (сиру, кефіру).

Для зниження кількості загострень захворювання, необхідно загартовуватися: полоскати горло прохолодною водою, щоденно обтирати шию мокрим рушником. Повна відмова від куріння допоможе знизити ризик розвитку ангіни. Іноді часті загострення пов’язані з професійними шкідливими умовами (дією пилу, хімічних речовин), тому лікарі часто рекомендують змінити місце роботи або ретельно користуватися засобами захисту.

Хірургічне лікування

Оперативне лікування тонзиліту (тонзилектомія) вимагається, якщо консервативна терапія не дає позитивних результатів і захворювання набуває важкий перебіг. Класична методика хірургічного втручання передбачає висічення і видалення ураженої лімфоїдної тканини за допомогою скальпеля під загальним наркозом. Новітні медичні технології допомагають проводити процедуру за допомогою рідкого азоту (кріодеструкція), лазера або ультразвуку. Такі процедури менш травматичні, легше переносяться пацієнтами.

Показання до оперативного втручання

Мигдалики є важливою складовою імунної системи людини, продукують макрофаги і лімфоцити, тому видалення цього органу може спричинити за собою порушення захисних механізмів організму. Внаслідок цього для тонзилэктомии потрібні певні свідчення:

• часті і тривалі загострення хронічного тонзиліту (більше 7 в рік);
• заміщення лімфоїдної тканини сполучної;
• декомпенсована форма захворювання;
• порушення акту ковтання внаслідок збільшення мигдалин;
• нічні апное;
• гнійні ускладнення (абсцеси).

Чим лікувати запалення мигдалин

Медикаментозна терапія повинна бути комплексною. Правильну комбінацію лікарських засобів, дозу підбирає лікар (терапевт або оториноларинголог). Для лікування хронічного і гострого запалення мигдалин використовують такі групи препаратів:

1. Розчини для полоскання і місцеві антисептики.
2. Протимікробні ліки.
3. Знеболюючі засоби.
4. Антигістамінні препарати.
5. Вітамінні комплекси і імуномодулюючі засоби.

Місцеві антисептики і розчини для полоскання

Одним з важливих складових лікування ангіни є застосування місцевих антисептиків і розчинів для полоскань. Плюсами цих коштів вважається ефективне усунення причини ангіни, сильну протизапальну дію, а мінусом – можливий розвиток алергічних реакцій. Для лікування запалення мигдалин застосовують такі медикаменти локальної дії:

1. Пропосол. Місцевий антисептик, має протизапальну дію, сприяє швидкому відновленню пошкодженого епітелію. Ліки призначається в гострому періоді інфекційних запальних уражень горла. Пропосол необхідно застосовувати 1-2 рази в день за годину до прийому їжі. Рекомендується використовувати засіб до повного одужання.
2. Гівалекс. Антисептичний засіб для локального застосування. Медикамент застосовують для місцевої терапії бактеріальних захворювань горла. Гівалекс слід розпорошувати на слизову горла 3-4 р/добу. до прийому їжі. Застосовувати медикамент слід весь гострий період хвороби.

Антибактеріальна терапія

Призначається при важкій формі захворювання або при приєднанні вторинної бактеріальної інфекції. Призначають препарати широкого спектра дії із групи сульфаніламідів, цефалоспоринів, пеніцилінів, тетрациклінів або ампіциллінового ряду. Для лікування запалення мигдалин показані антибіотики місцевої дії, так і таблетки для прийому всередину. Як правило, прописують такі засоби:

1. Кларитроміцин. Напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії, похідне еритроміцину з групи макролідів. Кларитроміцин широко застосовується для проведення антибактеріальної терапії при бактеріальних ураженнях верхніх та нижніх відділів дихальних шляхів (фарингіт, бронхіт, пневмонія та ін), шкірних інфекціях, виразкової хвороби шлунка. Кларитроміцин рекомендується приймати по 1 таблетці 2р./сут. Курс лікування – 7-14 діб.
2. Сумамед. Антибіотик широкого спектра дії, належить до групи макролідів, застосовується для терапії ангіни та інших инфексионных патологій носоглотки. Діюча речовина – азитроміцин. Сумамед призначають по 2 таблетки 2 р/добу. протягом 3-х днів.
3. Джозамицин. Антибактеріальний препарат групи макролідів. Призначається при бактериальнх ураження ЛОР-органів, нижніх дихальних шляхів, стоматологічні інфекції та ін. Рекомендована добова доза становить 1-2 таблетки. Тривалість терапії Джозамином становить 7-14 діб.

Основним недоліком використання антибіотиків є порушення нормальної мікрофлори кишечника (дисбактеріоз). Для його запобігання або лікування додатково призначають лікарські засоби, що містять молочнокислі та ацидофільні бактерії (Наріне, Аципол). Плюсом антибактеріальної терапії є усунення безпосередньою причиною інфекційної патології.

Знеболюючі засоби

При ангіні показано застосування локальних і системних знеболюючих медикаментів. Анальгетики (анальгін, аспірин, парацетамол та ін) застосовують для нормалізації температури тіла, усунення головного болю. Місцеві знеболюючі допомагають полегшити сильний біль у горлі. Перевагами цієї групи медикаментів є швидке усунення лихоманки, неприємних відчуттів у горлі, а недоліками – відсутність ліквідації причини інфекційної патології мигдаликів, деякий гепатотоксический ефект. При ангіні призначають такі знеболюючі засоби:

1. Аспірин. Нестероїдний протизапальний препарат, діючою речовиною якого є ацетилсаліцилова кислота. Аспірин показаний для усунення больового синдрому, лихоманки. Препарат слід приймати по 1-2 таблетці на добу.
2. Анальгін. Активна речовина лікарського засобу – метамізол натрію-похідне піразолону. Основна дія медикаменту – аналгезуючу. Анальгін призначається для симптоматичної терапії при інфекційних ураженнях, міалгіях, ниркових, печінкових коліках та ін. Приймати медикамент слід по 1-2 таблетці 2-3 р/добу. Тривалість курсу визначає лікар індивідуально.
3. Орасепт. Антисептичний медикамент для місцевого застосування, що володіє знеболюючою дією. Орасепт призначають пацієнтам, які хворіють на ангіну, фарингіт, ларингіт. Використовувати препарат для зрошення горла слід кожні 2-4 години.

Антигістамінні препарати

Лікарські засоби, що пригнічують вплив гістаміну. Медикаменти сприяють усуненню алергічної симптоматики ангіни: набряку горла, почервоніння, нежить. Перевагами антигістамінних препаратів є їх швидке дію, а недоліками – їх негативний вплив на нирки, печінку і серце. Пацієнтам при запальному процесі мигдалин призначають:

1. Телфаст. Антигістамінний засіб на основі фексофенадину гідрохлориду. Застосовується при інфекційних захворюваннях носоглотки і верхніх дихальних шляхів. Рекомендована доза составляет120 мг (1 таблетка) 1 р/добу. перед прийомом їжі протягом 5-7 днів.
2. Зіртек. Медикамент з групи блокаторів Н1 гістамінових рецепторів, діючою речовиною якого є цетиризину дигідрохлорид. Застосовується для усунення ознак алергізації. Стандартна доза становить 5-10 мг на день протягом 3-5 днів.
3. Зодак. Антигістамінний препарат на основі цетиризину дигідрохлорид. Призначається при алергічних симптомів інфекційних захворювань носоглотки. Зодак слід застосовувати по 10-20 крапель в день. Курс лікування становить 3-5 діб.

Імунотерапія та вітамінні комплекси

Для поліпшення роботи імунної системи застосовують імунологічні препарати, біологічно активні добавки (БАД) і вітамінні комплекси. Плюсом цих лікарських засобів є їх ефективність у профілактиці загострень бактеріальної інфекції, а недоліком – необхідність тривалого курсового застосування. Для імунотерапії призначають:

1. Імудон. Імуностимулюючу лікарський засіб бактеріального походження для локального застосування у порожнині рота і глотки при інфекційних ураженнях. Серед протипоказань відзначають: аутоімунні захворювання, дитячий вік до 3лет. Імудон для профілактики призначають по 6 таб./сут., курс лікування становить 10 діб.
2. Тонзилотрен. Гомеопатичний препарат, який має виражену імуномодулюючу, протизапальну дію. Тонзилотрен призначають при інфекційних патологіях носоглотки, верхніх дихальних шляхів. Для досягнення бажаного терапевтичного ефекту слід розсмоктувати по 1-2 таблетці за півгодини до їжі. У перші дні рекомендується щогодинне застосування, потім скоротити частоту прийомів до 3 р/добу.
3. Ірс-19. Імуностимулятор бактеріального походження. Призначається для профілактики загострень хронічних інфекційних уражень. Ірс-19 дозволений для застосування дітям з 3 місяців, не рекомендується при вагітності. До протипоказань відносяться непереносимість препарату та аутоімунні захворювання. Рекомендується застосовувати спрей 2-3 р/добу. протягом двох тижнів.

Народні засоби при тонзиліті

Для проведення ефективного лікування, рекомендується поєднувати медикаментозну терапію із застосуванням популярних рецептів народної медицини. Такі засоби допоможуть зменшити запалення, нададуть антисептичну дію. Серед найбільш популярних рецептів виділяють наступні:

1. Обліпихова масло. Невелика кількість обліпихової олії за допомогою ватної палички нанести на запалені мигдалини. Засіб допоможе зменшити запалення, усуне сухість слизової і зніме біль. Застосовувати масло слід кожні 2-3 години.
2. Настій календули, материнки і кореня мати-й-мачухи. Необхідно взяти інгредієнти в рівних пропорціях, залити окропом. Залишити настоюватися на 40-50 хвилин, потім процідити. Полоскати горло вранці і ввечері після прийому їжі.
3. Відвар з імбиру і капусти. Для приготування зілля необхідно взяти 30-50 гр свіжого кореня імбиру, 2-3 листки капусти. Інгредієнти дрібно нарізати, засипати в ємність, залити водою. Поставити на вогонь, кип’ятити 15-20 хвилин, потім дати настоятися 1-2 години. Відвар процідити, полоскати горло щодня вранці.

Відео

Інформація представлена у статті носить ознайомлювальний характер. Матеріали статті не закликають до самостійного лікування. Тільки кваліфікований лікар може поставити діагноз і дати рекомендації по лікуванню виходячи з індивідуальних особливостей конкретного пацієнта.